Хто хоч раз побував на Афоні,
Той назавжди його полюбив:
Святі лики на древніх іконах
І молитви протяжний мотив.
Наша Ольга, княгиня премудра,
Своїй дала дружині наказ.
І звели вони Русик Ксилургу,
Там молитва звучить по сей час.
Серед гір і ущелин глибоких
В стінах древніх скитів і калив
До Високих Небес підіймались
Псалми наших дідів-козаків.
Тут старець Паїсій з Полтави
Під покровом пророка Іллі
Лікував їх тілеснії рани
Й надавав допомогу душі.
Монастир Ксенофонт, в нім і нині
Українцям підтримка жива.
Тут написано Томос Вкраїні,
Автокефалії дано права.
Пантократора старці премудрі,
Щоб признати Вселенський диптих,
Передали для нас, українців,
Келію Сил Безтілесних Святих.
В ній Паїсій, монах-черкащанин,
Українською служить уже.
Хай утішаться цим всі прочани,
Хай Господь нас усіх береже!
На відміну від попередніх поїздок, підготовка до цієї (для мене п’ятої) подорожі на Афон, йшла відносно спокійно та розмірено. Хоча і цього разу не обійшлося без хвилювань: четверо з нас, люди молодого віку, серед яких троє – священники, отримали дозвіл на перетин кордону України аж останнього дня перед поїздкою. Без їхньої присутності сам факт поїздки вже ставився під сумнів, а тим більше, передбачуваний графік її проведення. Хоча планувати щось на Афоні справа не зовсім вдячна. На Афоні, як відомо, все відбувається поза розрахунками й водночас ефективніше та продуктивніше, ніж планували.
У дорогу ми вирушили двома групами: четверо – автомашиною, а двоє (у тому числі я), як колись мовилось – на перекладних. До Кракова – автівкою, з Кракова до Фесалонік – літаком, а далі автобусом – до Уранополіса. Дорогою до Уранополіса познайомилися із священником Іоанном, настоятелем румунського приходу в Чернівецькій області. Отець Іоанн виявився цікавим співрозмовником, хоча дещо стриманим. Ми з ним пізніше ще кілька разів зустрічалися в афонських монастирях. В Уранополіс прибули одночасно з автомобільною групою, що викликало загальну бурхливу радість з вигуками «Слава Україні!» та «Героям Слава!».
Пів дня, що залишилося, пішло на поселення в готелі, а також на відпочинок у вечірньому кафе на морській набережній під шум прибою. А вже на ранок наступного дня традиційне отримання діамонітіріона (візи-перепустки на Афон, яка видається за погодженням з представниками афонських монастирів), посадка на пором до Дафні (центральний порт Афона) й пересадка на інший пором – до пристані скита Святої праведної Анни (одного з дванадцяти афонських скитів). Кількість монастирів також суворо лімітована уставом Святої Гори й не може бути інакшою, ніж двадцять. На першому поромі я вже вкотре зустрів знайомого мені подорожувальника – монаха Силуана, якого за аналогією називаю Афонським.
За кормою залишилися прибережні монастирі Дохіар, Ксенофонт, цілителя Пантелеймона, Симона-Петра, Григоріат, Діонісіат і Павла з оточуючими їх чарівними гірськими краєвидами та розкинутими в різних місцях, почасти на вершинах стрімких скель, келіями та каливами. І от нарешті наші ноги ступили на афонську землю й ми розпочали піший підйом до скита Святої Анни. Сам скит розташований на висоті 300 м над рівнем моря, а щоб дійти до нього, потрібно подолати 1852 сходинки, що за нашим крокоміром відповідало протяжності в 9 км. Добре, що температура повітря не перевищувала 25 °С і в кожного з нас був із собою запас води.
Віддихавшись після підйому в дворі скиту, ми почали радитися про подальший маршрут. Попередній план підйому на вершину гори (2031 м) виглядав уже не дуже здійсненним. Тим більше, що підйом і спуск, за словами молодих паломників з Молдови, які на той час вже повернулися з вершини, триває понад 12 годин. Тому розпочинати підйом треба було б наступного дня, а отже, нам довелося б затратити на це два дні із запланованих трьох нашого перебування на Афоні. Надавши одному з молдовських паломників можливу в цих умовах медичну допомогу (під час спуску з вершини він підвернув ногу, з підозрою на переломом бічної кісточки малогомілкової кістки та підвивихом таранного суглоба, а також травмою кисті правої руки), ми вирішили заночувати у скиту та наступного дня продовжити маршрут з відвідуванням інших монастирів. Слід зауважити, що протягом всього нашого перебування на Афоні довкола нас звучала переважно румунська мова, значно рідше – українська, було кілька німців.
Після вечірньої служби та монастирської трапези в кафоліконі (центральному храмі) приклалися до виставлених мощів стопи Святої праведної Анни. Короткий сон у келії та підйом о 3-й годині ночі на всеніщну службу з літургією, в завершальній частині якої ми причастилися Святих Таїн. Після монастирського сніданку (хліб, повидло та кава) вирушили гірськими стежками до монастиря Святого Павла, де за домовленістю нас очікував транспорт для подальшої мандрівки монастирями. За нашим крокоміром цей шлях визначався у 12 км. У монастирі Святого Павла також приклалися до мощів, які там зберігаються (Святі Дари Волхвів, дорогоцінний хрест з частиною Животворчого Хреста Господнього, мощі Іоанна Хрестителя, апостолів Андрія Первозванного, Варфоломія та Пилипа, євангелистів Луки й Матвія, великомученика Пантелеймона). В усіх інших монастирях, до яких ми мали змогу потрапити, нас традиційно зустрічали чаркою анісової ракії, шматочками лукуму та склянкою холодної води, що значно підкріплювало сили подорожувальників, а також виставляли мощі для поклоніння. Не зупиняюся на описуванні монастирів, що вже було зроблено після попередніх поїздок, лише перерахую ті обителі, в яких ми побували цього та наступних днів: Симона-Петра (мощі: десниця Марії-Магдалини, частка Животворчого Хреста Господнього, першомучениці Євдокії, великомучениці Варвари); Ксенофонт (мощі: великомучениці Марини, святого Модеста, Якова Персіянина, священномученика Харлампія, мучениці Параскеви). У Ксенофонті ми зустрілися й поспілкувалися з нашим знайомим монахом Феодосієм; Ватопед (чесний пояс Пресвятої Богородиці, частки мощів святих: Григорія Богослова, Андрія Критського, апостола Варфоломія, великомучеників Феодора Стратилата, Параскеви), а також чудотворна ікона Пантанаса (Всецариця). Тут кожен з нас отримав у дарунок символічні пояски Богородиці, освячені на Її автентичному поясі.
З Ватопеда ми прибули до Кареї, де в нас були заброньовані місця в невеликому скромненькому готельчику. Після поселення перейшли в недалеко розташований монастир Кутлумуш на вечірню службу з наступною трапезою. Тут ми також мали можливість прикластися до мощів святих: Тимофія, Пантелеймона, Панайотіса Кесарійського, Ніла Афонського, Кирика, Трифона, Якова Персіянина, Василія Великого.
Після короткого відпочинку в готельчику знову повернулися до Кутлумуша, де о 3-й годині ночі розпочалася всенощна, яка разом з літургією тривала до 9-ї години ранку. Знову мали можливість причаститися Святих Таїн.
Після служби, поснідавши у готельчику харчами, привезеними з дому, автобусом добралися до монастиря Івіріон, в якому зберігається чудотворна ікона Портаітіса (Воротарниця), а також мощі: Іоанна Предтечі, Лазаря Четвероденного, апостолів Петра, Луки та Варфоломія, першомученика Стефана, святителів Василя Великого, Іоанна Золотоуста.
Відслуживши акафіст та знову одягнувши лямки наплічників, ми пішим ходом вирушили в напрямку монастиря Пантократор. Це був досить складний маршрут схилами прибережних скель, який пролягав спочатку до монастиря Ставронікіта (мощі: Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, архідиякона Стефана, Феодора Стратилата, Амвросія Медіоланського, Іоанна Предтечі). Перевівши на монастирському подвір’ї подих, ми вирушили у дальню путь. Час від часу довелося проходити також через лісові хащі, що дещо рятувало від ще досить активного в цих краях осіннього сонця. Всього, за даними крокоміра, нам цього дня довелося подолати відстань у 12 км.
Кінцевим пунктом мандрівки був монастир Пантократор (мощі: великомученика Феодора Стратилата, безсрібників Косми та Даміана, рівноапостольних Костянтина та Олени, частка Животворчого Хреста, частина хітону Господнього та частина з Гробу Господнього, частина щита великомученика Меркурія). Тут час дозволив нам перед від’їздом привести в порядок свої речі, прийняти душ і випити запашної грецької кави. Після чого була вечірня служба та монастирська трапеза з доброю порцією червоного сухого монастирського вина.
Після трапези в нас ще відбулася зустріч з ієросхимонахом Паїсієм (Андрій Кріль), уродженцем міста Черкаси, настоятелем келії Святих Архангелів. Келія Святих Архангелів – Фалакрос це келія на Святій Горі Афон, що належить монастирю Пантократор. У січні 2023 року за рішенням зборів старців монастиря келія офіційно передана в богослужбове користування ченцям з Православної церкви України (ПЦУ). Нині вона потребує серйозної відбудови.
Серед ночі традиційно відбулася служба за монастирським уставом і ми вже втретє причастилися Святих Таїн.
А на ранок – у зворотню путь додому: Уранополіс-Фесалоніки-Краків-Тернопіль. Із двадцяти Афонських монастирів за всі рази мені вдалося побувати у дев’ятнадцятьох з них, що вселяє надію на ще одну поїздку та відвідування монастиря Діонісіат.
До зустрічі, Афоне!
Ілля ГЕРАСИМЮК,
професор ТНМУ